Судові спори за участю дитини є надзвичайно складними як з практичної, так із емоційної точки зору, адже першочерговому врахуванню при вирішенні справи підлягають інтереси дитини, а не самих сторін спору.
Принцип «забезпечення якнайкращих інтересів дитини», закріплений у Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року (ратифікована Україною 27.02. 1991 р.), вимагає, щоб в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділялась якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Конвенція про права дитини у статті 12 визначає, що Держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. 3 цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.
Згідно Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року (ратифікована Україною 27.02. 1991 р.), якщо внутрішнім законодавством дитина визнається такою, що має достатній рівень розуміння, перед прийняттям рішення судовий орган:
визначає, чи має він достатньо інформації для прийняття рішення в найвищих інтересах дитини, і в разі необхідності одержує додаткову інформацію, зокрема від суб’єктів батьківської відповідальності;
упевнюється в тому, що дитина отримала всю відповідну інформацію; у відповідних випадках консультує особисто дитину (у разі необхідності – приватно) сам або через інших осіб чи інші органи в зрозумілий дитині спосіб, якщо це явно не суперечить найвищим інтересам дитини;
надає можливість дитині висловлювати її думки;
приділяє належну увагу думкам, висловленим дитиною.
Таким чином, практична реалізація принципу «забезпечення якнайкращих інтересів дитини» вимагає в тому числі з’ясування судами думки дитини під час вирішення спорів, що стосуються її особисто, а також питань сім’ї. Національне законодавство визначає право дитини, яка може висловити свою думку бути вислуханою при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном (ст. ст. 160, 161, 171 СК України), під час вчинення дій, пов’язаних з розлученням дитини з одним або обома батьками (ст.14 Закону України «Про охорону дитинства»), під час вирішення питання про повернення дитини до країни постійного перебування (ст.13 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей).
Разом з тим, виключного переліку випадків у яких необхідно дізнатись думку дитини під час судового провадження, українське законодавство не містить. Доведення необхідності відсутності необхідності вислуховування думки дитини в кожному окремому судовому процесі покладається на сторони та є досить проблематичним, оскільки суди у кожному окремому випадку займають досить суперечливі висновки щодо її доцільності.
На практиці підтвердити здатність або нездатність дитини самостійно висловлювати свою думку, можна висновком психологічного дослідження, довідкою з медичного закладу, закладу дошкільної освіти, школи, тощо. Однак, доведення перед судом здатності або нездатності дитини самостійно висловлювати свою думку, тобто наявності у неї достатнього рівня розуміння, визначення справжньої, вільної від впливу (тиску) сторонніх осіб думки є також проблематичним у зв’язку з неоднозначністю судової практики.
Думка дитини може відображатись у письмових доказах (висновках психологічних досліджень, висновках органів опіки та піклування, письмових зверненнях дитини до суду, тощо); електронних доказах (відео, аудіо зверненнях до суду, повідомленнях у соціальних мережах, тощо); висновках психологічної експертизи, психологічного обстеження; показаннях дитини (особисто в залі судового засідання, за допомогою відео конференції).
Ініціатором заслуховування думки дитини у судовому засіданні може виступати сама дитина, її законний представник, представник органу опіки та піклування, сторони та їх представники. Окрім цього, для захисту інтересів малолітніх чи неповнолітніх осіб, з власної ініціативи збирати докази, що стосуються предмета спору, має право і суд (ст.13 ЦПК України). Допит малолітніх свідків і, за розсудом суду, неповнолітніх свідків проводиться в присутності не заінтересованих у справі батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників; а також представників органів опіки та піклування, служби у справах дітей (ст.232 ЦПК України).
На суд цивільної юрисдикції покладені обов’язки роз’яснити малолітній або неповнолітній особі її права та можливі наслідки дій її представника чи законного представника у разі, якщо за віком вона може усвідомити їх значення; сприяти створенню належних умов для здійснення малолітньою або неповнолітньою особою її прав, визначених законом та передбачених міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України; надати можливість дитині виступити в судовому засіданні в категорії справ передбачених ч.1 ст.172 СК України, якщо вона цього бажає, прийняти докази, що підтверджують думку дитини.
При з’ясуванні думки дитини в цивільному судочинстві, варто зважати на те, що оцінка дитиною поведінки своїх батьків, життєвих обставин може бути необ’єктивною та зумовленою різними важелями впливу. У зв’язку з цим, законодавець передбачив право суду постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (ч. 3 ст. 171 СК України).
Кожна цивільна справа, в якій вирішуються питання пов’язані із дітьми, потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на їх інтереси, у тому числі думки кожної дитини, якщо вона може її висловити.
Старокостянтинівський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги
(м. Старокостянтинів, вул. Миру, 36, тел. (03854) 4-54-75)
Красилівське бюро правової допомоги — м. Красилів, вул. Театральна, 1, тел. (03855) 4-26-60.
Єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги — 0-800-213-103.
“Красилівське бюро правової допомоги” А.Заярнюк