17 травня Україна вшановує пам’ять жертв політичних репресій.
В цей день ми згадуємо кожного, хто став жертвою політичних репресій часів, був ув’язнений у концтаборах або засланий на чужину, згадуємо знищених владою «ворогів народу», розстріляну інтелігенцію, закатованих патріотів…
17 травня голова райдержадміністрації Василь Кравчук, заступник голови РДА Олександр Конусь, заступник голови районної ради Микола Білик, керівники структурних підрозділів РДА хвилиною мовчання та покладанням квітів до Пам’ятного знаку «Жертвам Голодомору 1932-1933 років та політичних репресій» вшанували пам’ять жертв політичних репресій.
Вічна пам’ять усім невинно загиблим.
Історична довідка:
17 травня 2020 року Україна вшановує пам’ять жертв політичних репресій. Відповідно до Указу Президента ця дата встановлена з метою привернення уваги суспільства до трагічних подій в історії України, викликаних насильницьким впровадженням комуністичної ідеології.
Великий терор – масштабна кампанія масових репресій громадян, що була розгорнута в СРСР з ініціативи керівництва й особисто Йосипа Сталіна для ліквідації реальних і потенційних політичних опонентів, залякування населення, зміни національної та соціальної структури суспільства. Під переслідування потрапили представники національної інтелігенції, органів влади, внутрішніх справ, військовослужбовці, керівники підприємств, установ та організацій, селяни різних прошарків, представники національних меншин.
Перша хвиля масових репресій проти інтелігенції в Україні пройшла в 1929-1930 роках одночасно з початком примусової колективізації та розкуркулення.
Пік політичних репресій – так званий „великий терор” – припав на 1937 – 1938 рр. Районні і міські відділи НКВС (народного комісаріату внутрішніх справ) за складеними списками заарештували тисячі людей, а „трійки” заочно виносили їм вироки про розстріл чи довготермінові строки ув’язнення.
Чорне безжальне лихо сталінських політичних репресій не минуло і Красилівщини. У 1937 р. заарештували й дали 10 років таборів місцевому колгоспнику Федору Безсмертному, а слюсаря Красилівського цукрового заводу Григорія Поплавського звинуватили у тому, що він служив у польських легіонерах у Красилові. Красилівчанина Меркурія Молодих репресували за те, що оженився на дочці куркуля, який проживав у нього. Ворогами народу у 1937 році було віддано до суду: секретаря райкому партії Томка, завідуючого районним відділом освіти Леоніда Федину, голову райвиконкому Огія, завідуючого райфінвідділом Люшневського, завідуючого районним відділом зв’язку Андрійчука, директора Чернелівської МТС Пундика, завідуючого райземвідділом Савиру, Кузьминського парторга Вовкотруба, першого секретаря Красилівського райкому партії Нестора Ковальова, якого надумано оголосили активним учасником контрреволюційної організації і засудили до розстрілу. У 1938 р. репресували третього секретаря райкому Пастуха, тимчасово виконуючого обов’язки голови райвиконкому Романова, заступника завідуючого заготзерно Белінську Олену, і відомого своїм жорстоким ставленням до так званих «ворогів народу», начальника районного відділу НКВС Гершкевича.
Ряд істориків вважає, що з усіх союзних республік колишнього СРСР найжорстокіших репресій зазнала Україна. Загалом від репресій в Україні у 1927-1938 роках людські втрати становили щонайменше 4 млн. осіб.
Скільки всього загинуло за час політичних репресій у Красилівському районі, достовірно невідомо – всі сліди цього злочину ретельно приховувались, документи знищувались.
Ця трагедія ніколи не повинна повториться. Ми не маємо права забувати, ми повинні пам’ятати, яку страшну трагедію довелось пережити нашому багатостраждальному українському народові на шляху до незалежності.
