27 січня у світі відзначається Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Україна на державному рівні вшановує жертв трагедії з 2012 року.
Голокост з грецької перекладається як «всеспалення» і означає геноцид євреїв нацистською Німеччиною і колабораціоністами протягом 1933-1945 років. У ширшому розумінні, голокост – систематичне гоніння і знищення людей за ознакою їхньої расової, етнічної, національної приналежності, сексуальної орієнтації або генетичного типу як неповноцінних, шкідливих.
Офіційно визнано, що до 6 мільйонів євреїв було вбито протягом Голокосту, з них від 2,2 до 2,5 мільйона — на території колишнього Радянського Союзу.
31 липня 1941 році президент Рейстаху та найближчий соратник Адольфа Гітлера Герман Герінг підписав наказ про призначення глави РСХА Рейнхарда Гейдріха відповідальним за «остаточне вирішення єврейського питання». У січні 1942 року на Ванзейській конференції було схвалено програму «остаточного розв’язання єврейського питання». Цю ухвалу не афішували. Євреїв Німеччини, Франції, Голландії, Бельгії посилали на схід, у табори і гето Польщі та Білорусі, розповідаючи їм про тимчасовість такого переселення. Перші депортації розпочалися ще у середині жовтня 1941 року.
У 1933-1945 роках було створено приблизно 5 тисяч концентраційних таборів нацистами в Німеччині й в окупованій ними Європі. У Польщі створювались табори смерті, які взагалі не було розраховано на проживання великої кількості людей – тільки на швидке знищення новоприбулих. Місця для будівництва перших з них (Хелмно і Белжець) було обрано ще в жовтні 1941 року. Знищення євреїв Польщі отримало назву «Операція Рейнхард» на честь убитого в травні 1942 року у Празі нацистського ватажка Рейнхарда Гейдріха. За розпорядженням Адольфа Ейхмана в першу чергу знищенню підлягали польські євреї і євреї, вигнані з Рейху.
Найбільшим табором смерті був Аушвіц; до весни 1943 року там працювали чотири газові камери, в яких використовувався газ Циклон Б. У період, коли в табір надходило найбільше ув’язнених, щодня труїли газом до 6 тисяч євреїв. До листопада 1944 року в Аушвіці загинуло більше мільйона євреїв, а також десятки тисяч циган, поляків та радянських військовополонених. Загалом у таборі смерті Аушвіц-Біркенау за час його існування загинуло, за різними оцінками, від 1,5 до 2,2 мільйона людей.
Голокост євреїв на окупованій нацистами території СРСР відрізнявся від подібних заходів у Європі. Там євреїв заганяли в гетто, з часом могли відправити до місць масових знищень у газових камерах. На українських землях більшість єврейського населення загинуло від куль у протитанкових ямах. Їх викопали ще за радянської влади військовополонені, місцеве населення чи самі жертви.
«Акції зачисток» уперше проводилися айнзацгрупами на території окупованої Галичини. Протягом тижня внаслідок погромів, ініційованих нацистами, у Львові загинули 6000 євреїв. «Остаточне вирішення» призвело до знищення євреїв Галичини у таборах і гетто Тернополя, Дрогобича, Борислава, Сколе, Стрия та ін. міст. Загалом загинуло 610 000 євреїв.
За період з 1941 до 1945 року на українських землях загинуло близько 1,5 мільйона євреїв та понад 4 мільйона українців та представників інших національностей.
Генеральна асамблея ООН прийняла 1 листопада 2005 року Резолюцію № 60/7, у якій говориться, що «Голокост, який привів до знищення однієї третини євреїв і незліченної кількості представників інших національностей, буде завжди слугувати всім людям пересторогою про небезпеки, які приховують у собі ненависть, фанатизм, расизм та упередження…». Саме цей документ оголосив Днем пам’яті жертв Голокосту 27 січня.