У всі важкі часи Україна мала героїв-захисників. У селі Заслучному в звичайній, селянській родині народився один із них – Герой нашого часу Олексій Іщук.
Батьки багато уваги приділяли вихованню двох синів. В сім’ї панував дух любові, взаємоповаги і віри. Вони любили рідне село, рідну мову, звичаї та традиції. Віра в Бога допомагала їм вижити в життєвих негараздах. Цей непоказний дух любові до рідної землі дав можливість вирости Олексію справжнім українцем.
Шкільні роки були незабутніми. Олексія, старанного учня, серед інших дітей відрізняла скромність, щирість та доброта. До дорученої справи ставився відповідально. За це його любили учні, поважали вчителі. Після закінчення школи служив у Збройних Силах України.
Як тільки почалася війна на сході України він, як і десятки тисяч справжніх патріотів пішов захищати свою Батьківщину, своє село, свою сім’ю, своїх друзів. Смерть не раз дивилася йому у вічі, але щирі молитви мами, підтримка рідних, друзів, односельчан допомагали йому повертатися живим з бойових завдань. Багато разів його оминали кулі та ворожі снаряди. Обговорюючи обстріли, ситуації, із яких неможливо було вирватися живими, а вони виходили, Олексій з побратимами жартували – народилися в сорочках.
Але на цей раз смерть виявилася невблаганна. Полум’яне серце щирого патріота зупинилось 24 червня 2017 року від мінно-вибухової травми при виконанні чергового бойового завдання. Осколок ворожої міни обірвав його ще зовсім юне, молоде життя. Залишилися нездійсненними мрії. Він більше ніколи не подзвонить мамі, не обійме свою кохану, не привітається з батьками, не поговорить зі своїм молодшим братом Іваном, не поцілує бабусь та дідуся.
Жалоба охопила село Заслучне. Попрощатися із героєм прийшли рідні, друзі, військові побратими, сотні місцевих жителів. Навіть стримані чоловіки не могли приховати сліз на очах, адже важко проводжати в останню путь такого молодого, такого щирого, вірного патріота України.
Живим коридором, стоячи на колінах, віддали шану воїну-герою учні школи й дорослі мешканці села та Красилівщини. Молились і плакали всі люди. Спів церковного хору чередувався траурними мелодіями військового духового оркестру.
На кладовищі під час траурного мітингу-прощання з героєм, голова райдержадміністрації Ніла Островська сказала: «Сьогодні чорний день, день глибокого смутку за загиблим захисником рідної землі. Олексій належить до особливої категорії вояків, які є уособленням незламної волі, великої мужності та незборимого прагнення до перемоги. Герої не вмирають! Не вмре пам’ять і про Олексія Іщука!»
Слова глибокого смутку за втратою молодого життя, співчуття батькам та вшанування подвигу Героя звучали також у виступах першої вчительки, голови районної ради Василя Пасічника, бойових побратимів.
«Це була світла людина. З усіма товаришував, і з ним усі дружили. Він був надійний, добрий, порядний, вихований, чесний, доброзичливий, міг підтримати в любу хвилину, за потреби був готовий прийти на допомогу. Це велика втрата не тільки для нас, а й для усієї України, бо він був справжнім героєм», – каже побратим загиблого, командир групи з позивним «Марик».
Під звуки Гімну України, у виконанні військового оркестру, салюту почесної варти, провели Олексія в останню путь вдячні співвітчизники.
Герої не вмирають! Не вмре пам’ять і про нашого Олексія. Хай цей приклад жертовного служіння Батьківщині стане наближенням нашої перемоги над злочинними посяганнями на наш мир і спокій.
Ніна МАСЛОВСЬКА
